Мы все выросли из валенок Най-Турса
Mar. 5th, 2014 05:04 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
van_der_molothОтсюда - http://ukr-online.com/crime/2712-na-rvnenschin-sasha-bliy-menem-revolyucyi-chinit-zhahliv-bezchinstva-nardep.html
"За останній час на адресу Комітету ВР України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією надійшла наступна інформація щодо діянь Саші Білого на Рівненщині:
Начальник ДАІ УМВС полковник міліції Семенюк О.М. заплатив одноразово О. Музичку на «розвиток «Правого сектору» 10 тис. дол.. США та зобов’язався щонеділі передавати по 2 тис. дол.США. Цієї інформації він навіть не приховує від підлеглих. Кілька днів тому представники Спілки автомобілістів Рівненщини вимагали в кабінеті Семенюка О.М. заяву на звільнення, однак останній передзвонив Музичку, і той по телефону пригрозив цим представникам ноги переламати, якщо вони ще раз там з’являться.
24.02.2014 р. група на чолі з Музичком О.І. зайшла до чергової частини податкової міліціїї ДПА в Рівненській обл. (м.Рівне вул.Відінська,12), забрала ключі від арештованого а/м Ніссан-Террано, завела й поїхала геть. «Активісти» обґрунтували свої дії «потребами революції».
Того ж дня ця група завітала до начальника Дубнівського МРЕВ ДАІ, (м.Дубно вул.Грушевського, 184) Жупанюка С., примусила його написати заяву на звільнення та взяла 10 тис. дол.США. «на потреби революції та постраждалих» взамін за те, що не поїде до нього додому й не буде більше турбувати. Так само вчинили з керівником Рівненського МРЕВ ДАІ М. Добринським.
25.02.2014 р. О.Музичко разом із групою своїх прихильників зайшов на територію ТзОВ «ТАКО»( м.Рівне, вул.Курчатова,62-а) та змусив керівництво структури віддати йому два автомобілі «Міцубісі L-200», а також мікроавтобус «Фольксваген», аргументуючи це потребами революції.
26.02.2014 р. О.Музичко разом зі своїми спільниками завітали до колишнього керівника Рівненської райдержадміністрації Карпенчука В.В. та вимагали в нього 700 тис. дол.США в обмін на те, що О. Музичко не підніматиме питань про численні зловживання В.Карпенчука при розподілі землі в Рівненському районі. До міліції Карпенчук боїться звертатись, оскільки Музичко проголосив, що він і є правосуддям в області. В.Карпенчук вирішив рятуватися втечею з області.
Начальник УМВС України в Рівненській області полковник міліції Лазарєв Д. віддав у користування «Правому сектору» базу «Беркуту» (м.Рівне вул. Відінська) – офіс, автогараж, спортзал і т.д. – в обмін на лояльність. Ця лояльність призвела до того, що Музичко присутній на щоденних оперативних нарадах Лазарєва та проводить інструктажі. Громадськість обурюється фактами, що опергрупа міліції, затримуючи в місті порушників громадського порядку, доставляє їх до Народного дому (м.Рівне вул.С.Петлюри), де Музичко вирішує – везти їх у міліцію й реєструвати чи залишати тут «на перевиховання». Взамін на цю ж лояльність Музичко змусив підписати активістів Майдану та керівництво облради прохання залишити Лазарєва на посаді керівника Рівненської міліції. На сьогоднішній день в інформаційній системі ОВС «Армор» відносно Музичка ніякої інформації нема, видалили навіть судимість. Це дало змогу Музичку купувати вогнепальну зброю, в тому числі й нарізну, з якою він розгулює по місту.
При здачі приміщення Рівненської ОДА протестуючим заступник губернатора Юхименко А.І заплатив 10 тис. дол.США Музичку «за охорону», тобто за те, щоб нічого не руйнували й не виносили. Це при тому, що Юхименко є тестем заступника начальника УСБУ, керівника напрямку «К» УСБУ в Рівненській обл. Назарука В.
25.02.2014 Музичко зі спільниками завітав до власника ТЦ Чайка, (м.Рівне, вул. Гагаріна), чеченця за національністю, та вимагав 100 тисяч дол. США на розвиток держави. Скоро в м. Рівне має приїхати чеченська діаспора з Києва для вирішення цього питання.
Усе це – тільки маленька частина злочинної діяльності Музичка О. І, яка обговорюється громадськістю. А ще, напевно, є злочини, вимагання, які потерпілі не хочуть виносити на широкий загал, бо просто бояться фізичної розправи. Жоден із наведених фактів не зареєстровано в міліції."
За сто лет нужды революции изрядно возросли...
"В отделе снабжения, помещавшемся в прекраснейшем особнячке на
Бульварно-Кудрявской улице, в уютном кабинетике, где висела карта России и
со времен Красного Креста оставшийся портрет Александры Федоровны,
полковника Най-Турса встретил маленький, румяный странненьким румянцем,
одетый в серую тужурку, из-под ворота которой выглядывало чистенькое
белье, делавшее его чрезвычайно похожим на министра Александра II,
Милютина, генерал-лейтенант Макушин.
Оторвавшись от телефона, генерал детским голосом, похожим на голос
глиняной свистульки, спросил у Ная:
- Что вам угодно, полковник?
- Выступаем сейчас, - лаконически ответил Най, - прошу срочно валенки и
папахи на двести человек.
- Гм, - сказал генерал, пожевав губами и помяв в руках требования Ная,
- видите ли, полковник, сегодня дать не можем. Сегодня составим расписание
снабжения частей. Дня через три прошу прислать. И такого количества все
равно дать не могу.
Он положил бумагу Най-Турса на видное место под пресс в виде голой
женщины.
- Валенки, - монотонно ответил Най и, скосив глаза к носу, посмотрел
туда, где находились носки его сапог.
- Как? - не понял генерал и удивленно уставился на полковника.
- Валенки сию минуту давайте.
- Что такое? Как? - генерал выпучил глаза до предела.
Най повернулся к двери, приоткрыл ее и крикнул в теплый коридор
особняка:
- Эй, взвод!
Генерал побледнел серенькой бледностью, переметнул взгляд с лица Ная на
трубку телефона, оттуда на икону божьей матери в углу, а затем опять на
лицо Ная.
В коридоре загремело, застучало, и красные околыши алексеевских
юнкерских бескозырок и черные штыки замелькали в дверях. Генерал стал
приподниматься с пухлого кресла.
- Я впервые слышу такую вещь... Это бунт...
- Пишите тгебование, ваше пгевосходительство, - сказал Най, - нам
некогда, нам чегез час выходить. Непгиятель, говогят, под самым гогодом.
- Как?.. Что это?..
- Живей, - сказал Най каким-то похоронным голосом.
Генерал, вдавив голову в плечи, выпучив глаза, вытянул из-под женщины
бумагу и прыгающей ручкой нацарапал в углу, брызнув чернилами: "Выдать".
Най взял бумагу, сунул ее за обшлаг рукава и сказал юнкерам,
наследившим на ковре:
- Ггузите валенки. Живо.
Юнкера, стуча и гремя, стали выходить, а Най задержался. Генерал,
багровея, сказал ему:
- Я сейчас звоню в штаб командующего и поднимаю дело о предании вас
военному суду. Эт-то что-то...
- Попгобуйте, - ответил Най и проглотил слюну, - только попгобуйте. Ну,
вот попгобуйте гади любопытства. - Он взялся за ручку, выглядывающую из
расстегнутой кобуры. Генерал пошел пятнами и онемел.
- Звякни, гвупый стагик, - вдруг задушевно сказал Най, - я тебе из
кольта звякну в голову, ты ноги пготянешь."
"За останній час на адресу Комітету ВР України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією надійшла наступна інформація щодо діянь Саші Білого на Рівненщині:
Начальник ДАІ УМВС полковник міліції Семенюк О.М. заплатив одноразово О. Музичку на «розвиток «Правого сектору» 10 тис. дол.. США та зобов’язався щонеділі передавати по 2 тис. дол.США. Цієї інформації він навіть не приховує від підлеглих. Кілька днів тому представники Спілки автомобілістів Рівненщини вимагали в кабінеті Семенюка О.М. заяву на звільнення, однак останній передзвонив Музичку, і той по телефону пригрозив цим представникам ноги переламати, якщо вони ще раз там з’являться.
24.02.2014 р. група на чолі з Музичком О.І. зайшла до чергової частини податкової міліціїї ДПА в Рівненській обл. (м.Рівне вул.Відінська,12), забрала ключі від арештованого а/м Ніссан-Террано, завела й поїхала геть. «Активісти» обґрунтували свої дії «потребами революції».
Того ж дня ця група завітала до начальника Дубнівського МРЕВ ДАІ, (м.Дубно вул.Грушевського, 184) Жупанюка С., примусила його написати заяву на звільнення та взяла 10 тис. дол.США. «на потреби революції та постраждалих» взамін за те, що не поїде до нього додому й не буде більше турбувати. Так само вчинили з керівником Рівненського МРЕВ ДАІ М. Добринським.
25.02.2014 р. О.Музичко разом із групою своїх прихильників зайшов на територію ТзОВ «ТАКО»( м.Рівне, вул.Курчатова,62-а) та змусив керівництво структури віддати йому два автомобілі «Міцубісі L-200», а також мікроавтобус «Фольксваген», аргументуючи це потребами революції.
26.02.2014 р. О.Музичко разом зі своїми спільниками завітали до колишнього керівника Рівненської райдержадміністрації Карпенчука В.В. та вимагали в нього 700 тис. дол.США в обмін на те, що О. Музичко не підніматиме питань про численні зловживання В.Карпенчука при розподілі землі в Рівненському районі. До міліції Карпенчук боїться звертатись, оскільки Музичко проголосив, що він і є правосуддям в області. В.Карпенчук вирішив рятуватися втечею з області.
Начальник УМВС України в Рівненській області полковник міліції Лазарєв Д. віддав у користування «Правому сектору» базу «Беркуту» (м.Рівне вул. Відінська) – офіс, автогараж, спортзал і т.д. – в обмін на лояльність. Ця лояльність призвела до того, що Музичко присутній на щоденних оперативних нарадах Лазарєва та проводить інструктажі. Громадськість обурюється фактами, що опергрупа міліції, затримуючи в місті порушників громадського порядку, доставляє їх до Народного дому (м.Рівне вул.С.Петлюри), де Музичко вирішує – везти їх у міліцію й реєструвати чи залишати тут «на перевиховання». Взамін на цю ж лояльність Музичко змусив підписати активістів Майдану та керівництво облради прохання залишити Лазарєва на посаді керівника Рівненської міліції. На сьогоднішній день в інформаційній системі ОВС «Армор» відносно Музичка ніякої інформації нема, видалили навіть судимість. Це дало змогу Музичку купувати вогнепальну зброю, в тому числі й нарізну, з якою він розгулює по місту.
При здачі приміщення Рівненської ОДА протестуючим заступник губернатора Юхименко А.І заплатив 10 тис. дол.США Музичку «за охорону», тобто за те, щоб нічого не руйнували й не виносили. Це при тому, що Юхименко є тестем заступника начальника УСБУ, керівника напрямку «К» УСБУ в Рівненській обл. Назарука В.
25.02.2014 Музичко зі спільниками завітав до власника ТЦ Чайка, (м.Рівне, вул. Гагаріна), чеченця за національністю, та вимагав 100 тисяч дол. США на розвиток держави. Скоро в м. Рівне має приїхати чеченська діаспора з Києва для вирішення цього питання.
Усе це – тільки маленька частина злочинної діяльності Музичка О. І, яка обговорюється громадськістю. А ще, напевно, є злочини, вимагання, які потерпілі не хочуть виносити на широкий загал, бо просто бояться фізичної розправи. Жоден із наведених фактів не зареєстровано в міліції."
За сто лет нужды революции изрядно возросли...
"В отделе снабжения, помещавшемся в прекраснейшем особнячке на
Бульварно-Кудрявской улице, в уютном кабинетике, где висела карта России и
со времен Красного Креста оставшийся портрет Александры Федоровны,
полковника Най-Турса встретил маленький, румяный странненьким румянцем,
одетый в серую тужурку, из-под ворота которой выглядывало чистенькое
белье, делавшее его чрезвычайно похожим на министра Александра II,
Милютина, генерал-лейтенант Макушин.
Оторвавшись от телефона, генерал детским голосом, похожим на голос
глиняной свистульки, спросил у Ная:
- Что вам угодно, полковник?
- Выступаем сейчас, - лаконически ответил Най, - прошу срочно валенки и
папахи на двести человек.
- Гм, - сказал генерал, пожевав губами и помяв в руках требования Ная,
- видите ли, полковник, сегодня дать не можем. Сегодня составим расписание
снабжения частей. Дня через три прошу прислать. И такого количества все
равно дать не могу.
Он положил бумагу Най-Турса на видное место под пресс в виде голой
женщины.
- Валенки, - монотонно ответил Най и, скосив глаза к носу, посмотрел
туда, где находились носки его сапог.
- Как? - не понял генерал и удивленно уставился на полковника.
- Валенки сию минуту давайте.
- Что такое? Как? - генерал выпучил глаза до предела.
Най повернулся к двери, приоткрыл ее и крикнул в теплый коридор
особняка:
- Эй, взвод!
Генерал побледнел серенькой бледностью, переметнул взгляд с лица Ная на
трубку телефона, оттуда на икону божьей матери в углу, а затем опять на
лицо Ная.
В коридоре загремело, застучало, и красные околыши алексеевских
юнкерских бескозырок и черные штыки замелькали в дверях. Генерал стал
приподниматься с пухлого кресла.
- Я впервые слышу такую вещь... Это бунт...
- Пишите тгебование, ваше пгевосходительство, - сказал Най, - нам
некогда, нам чегез час выходить. Непгиятель, говогят, под самым гогодом.
- Как?.. Что это?..
- Живей, - сказал Най каким-то похоронным голосом.
Генерал, вдавив голову в плечи, выпучив глаза, вытянул из-под женщины
бумагу и прыгающей ручкой нацарапал в углу, брызнув чернилами: "Выдать".
Най взял бумагу, сунул ее за обшлаг рукава и сказал юнкерам,
наследившим на ковре:
- Ггузите валенки. Живо.
Юнкера, стуча и гремя, стали выходить, а Най задержался. Генерал,
багровея, сказал ему:
- Я сейчас звоню в штаб командующего и поднимаю дело о предании вас
военному суду. Эт-то что-то...
- Попгобуйте, - ответил Най и проглотил слюну, - только попгобуйте. Ну,
вот попгобуйте гади любопытства. - Он взялся за ручку, выглядывающую из
расстегнутой кобуры. Генерал пошел пятнами и онемел.
- Звякни, гвупый стагик, - вдруг задушевно сказал Най, - я тебе из
кольта звякну в голову, ты ноги пготянешь."
